Осінь Мене торкнула осінь за плече… Наївна і кумедна, мов дитина. Вже обрій зір калинами пече, Й красою сліпить жовта горобИна. Туман кудись над річкою бреде, І губить краплі між очеретами. Й не видно квітів бархатних ніде, Пішли й вони в дорогу за літами…. Та роси, наче сльози на гіллі, І вечір

Осінній диптих А роки мчать, неначе бистрі коні, Прийшла й до мене осінь золота. І я тепер живу в її полоні, Але від щастя – в посмішці вуста. Щедрий врожай збирати нині мушу, Бо сіяла й саджала все сповна. Тепер щедроти – пригорщами в душу, Від цього щастям повниться вона. Я п’ю красу неписану

Після грози… Після грози веселка, як підкова, У небі синім щиро розцвіла. І швидко зникла… Роси світанкові Сповзають тихо в липня із чола. Кумедно так зітхає кущ калини, В красі пишніє ще й горобинА. В гіллі ряснім клопочеться пташина, Та сіє дощ.., і хмара не мина… І тихо так, і в дзеркалі- калюжі

Дощі пройшли Дощі пройшли, лишивши роси срібні, Веселку залишивши, як брову, І хмари дивні, парусам подібні Дощу лишили срібну куряву. Поля зітхнули, давши грудям волю, Та знов парує репана земля. Пройшли дощі стурбовані по полю, Тепер тут вітер колесом гуля. І все цвіте, в ріст виправились трави,

можно ли брать в долг?
Брать в долг - значит опускаться от БОГА в грехопадении своём в самую глубочайшую бездну ада-во
мрак кромешный греха , ибо БУДУЩЕЕ человека ПРЕНАДЛЕЖИТ ОДНОМУ БОГУ-ОТЦУ нашему НЕБЕСНОМУ , ибо
БОГ - это ДУША человека - это ЖИЗНЬ человека - это САМА ЛЮБОВЬ .