Осінь
Мене торкнула осінь за плече…
Наївна і кумедна, мов дитина.
Вже обрій зір калинами пече,
Й красою сліпить жовта горобИна.
Туман кудись над річкою бреде,
І губить краплі між очеретами.
Й не видно квітів бархатних ніде,
Пішли й вони в дорогу за літами….
Та роси, наче сльози на гіллі,
І вечір ніч запрошує у гості…
Згубились в небі зірочки малі,
І їх не видно в сірій високості.
В саду останнє яблуко впаде,
Повисне в вітах сива павутина,
І листя груші синяво-руде
На вітах осінь байдуже покине…
І мить усе зупинить в тихім сні,
Зимові дні стежки позамітають…
Та лиш калини кетяги рясні
Зимовий день уранці привітають.
