Осінній диптих
А роки мчать, неначе бистрі коні,
Прийшла й до мене осінь золота.
І я тепер живу в її полоні,
Але від щастя – в посмішці вуста.
Щедрий врожай збирати нині мушу,
Бо сіяла й саджала все сповна.
Тепер щедроти – пригорщами в душу,
Від цього щастям повниться вона.
Я п’ю красу неписану осінню,
Лювлю проміння сонця крадькома…
Чиєсь у небі чую голосіння,
І осені підспівую сама…
***
Стою на причілку осені,
Гортаю життя листки.
Сріблястими вкрились росами
Прожиті мої роки…
А дні мої були різними:
І грози були, й сонцЯ.
І в осінь квітками пізніми
Прогонила сум з лиця.
А потім льодами скреслими
Блукали мої думки.
«Під руку» ішла я з веснами
У літечко навпрошки.
Я ниву свою засіяла
Добірним зерном віршів,
У правду я щиро вірила,
Ростила добро в душі.
Тепер на дороги пройдені
Оглянутись не боюсь,
Хоч мрії мої розгойдані
Дрімать не дають комусь…
Складаю роки я стосами,
Мов вірша нижу рядки.
Стою на причілку осені,
Гортаю життя роки…
