Квіти раптом розцвіли
Розкидає осінь листя, мов монети,
Й золотіє край мій в листянім вінку.
Грають в жовтих вітах золоті кларнети,
І вітри мигичуть пісню не дзвінку.
Золота обручка, золоті коралі,
Сукня, шовком шита, - також золота.
І долає осінь дивні магістралі,
Очі – терни стиглі, яблука – вуста…
Зачиню я дверці , щоб вона у душу
Холоду не всипала, суму не влила…
- Ти на землю листя, осене, не струшуй,
Краще павутину прибери з чола.
Підрум’янь на сонечку кетяги калини,
Не пусти ще холоду в люблячі серця.
Хай не жалять душу крики журавлині,
І не шли із вітром злого посланця.
Бо ще в душах гніздиться кольорове літо,
І кохання в серці ти ж бо не жали…
Бабиного літа захололі квіти
У печальних душах раптом зацвіли…