Якби ж
Симфонія осінньої печалі
Гойдала тінь небесних ліхтарів.
А наші душі трепетно мовчали,
Пили, мов ліки, погляди зорі.
І серцю було в обіймах затісно,
Від щастя задихалася душа…
А потім – дощ холодний, як навмисне,
Який тоді ніскільки не втішав.
І чули ми калин гірке тужіння
Й печальний крик пташини угорі.
Яка ж тривожна музика осіння,
Які ж печальні очі вечорів!
Якби ж то нам у завтра зазирнути,
І, щоб очей не виїла роса, -
Кохання в душу ніжно загорнути,
Й нехай з теплом весняним воскреса…
